Про Олесю та її гостьову родину

Рівно рік тому про мою племінницю та її доньку написали у Badische Zeitung. Олеся – моя гордість! Часто називає інших людей мудрими і навіть не помітила, як сама стала мудрою.

В статті мова йдеться про німецьких господарів, які відмовились від особистого комфорту та розділили з ними свій дім та своє серце. Діана називає їх бабусею та дідусем.

Навіть не у всіх, хто бажає, виходить жити разом. Ви ж здогадуєтесь чому? У статті є відповідь на це питання, але я навмисно її не сфотографувала.

Олеся та її господарі зустрічають разом гостей, святкують дні народження. Якщо ви захочете надіслати Олесі пакунок, думаю, можна просто написати “Waldkirch. Olesia”. А сусіди покажуть, де її знайти. Бо з усіма вона привітна.

Непереможним чемпіоном в мистецтві підписання передач став її чоловік. Передав через наших фрайбурзьких перевізників сумку з речами. В маленькому бусі було багато сумок та валіз. Ми шукали, шукали, де підписано прізвище. Або принаймні стоїть “Олеся”. Знайшли сумку тільки за висланою фотокарткою. Подивились на підпис: “Лесечка и Дианочка, я вас люблю …” А ще у нього є своє ноу-хау з передачі обнімашок. Він передає їх через мене по месенджеру. Я приїжджаю до них, кажу, що в мене є щось від папи, а Діана вже підходить, зажмурює очі та нахиляється вперед, щоб її обняли.

Інтерв’ю Олеся давала німецькою мовою. Це стало можливим, бо вона займається сама, поза програмою курсів, та відвідує бібліотеку – бере там книги та іграшки.

Олеся дуже цінує та пам’ятає будь-яку допомогу. І як би не склалося життя в майбутньому, Німеччина залишиться домом, де її любили.