Про Алісу з країни Чудеc та форми демократії

… Перед будинком, під пальмовим деревом, був виставлений величезний стіл, за яким, сидячи на м’якому дивані, пили чай Шалений Заєць і Капелюшник. Між ними на лапах стояв Байдужко-Винуватець у штанцях для хлопчика. Щоразу, коли Заєць чи Капелюшник проливали чай на скатертину, вони шльопали Винуватця, вигукуючи “Знову ти!”

 

Аліса сіла в крісло на протилежному боці столу. Господарі не звертали на неї уваги та продовжували розмову.

 

– Це не правильно, що стрілки годинника рухаються вправо, – сказав Капелюшник.

– Невже? – перепитав Шалений Заєць, вкладаючи в рот печиво.

– Через 24 години буде завтра замість учора, і ми пропустимо через це цілих дві доби чаювання. Хіба це справедливо?

– Так, так…

– А у нас демократія і все має бути справедливим!

– Звичайно…

– Ось вип’ю ще п’ять чашок чаю та піду до депутата. Нехай зробить, щоб стрілки годинника рухалися у зворотний бік.

– Вибачте, – втрутилася Аліса, – але це абсурдно. Ви знічев’я вигадали якусь нісенітницю і вимагаєте, щоб хтось виконав Ваше безглузде бажання.

 

Капелюшник повернув голову в бік Аліси і, визираючи з-під широких полів свого капелюха, пробурчав:

 

– А ти звідки?

– Я з іншої півкулі Землі.

– Тоді чому ти нам вказуєш? У вас, на зворотному боці, все навпаки і ти не можеш знати, як правильно.

– Не можеш, – пробубнів Заєць між присьорбуваннями.

– Ну добре, – погодилася Аліса, – тоді поясніть мені, чому депутат має робити те, що Ви йому скажете?

– А я його обирав, – відповів Капелюшник.

– А якщо він не зробить, як Ви хочете?

– Що? – розлютився Капелюшник і шльопнув Винуватця. – Як не зробить? Я його відкличу. Він повинен робити те, що хоче народ.

– А хіба Ви є народ?

– Так, я народ, бо я не ця продажна влада! – зовсім люто прокричав Капелюшник і ще дужче вдарив Винуватця.

 

Алісі не хотілося, щоб Винуватця били через її запитання, і вона вигадала привід залишити чайну компанію:

– Ой, я ж зовсім забула! На мене чекає Королева!

Аліса вже бігла геть, а Капелюшник із виглядом переможця повернувся до Зайця:

– От якби стрілки годинника рухалися вліво, їй не треба було би поспішати…

 

– А Винуватець справжній? – запитала Діана.

– Так, справжній. Дуже часто трапляється, що карають не тих, хто винен, а тих, до кого можуть дотягнутися.

 

– А Аліса справжня? І Заєць із Капелюшником теж?

– Аліса – це майже я. Інші герої мені зустрічались, просто мають в моєму оповіданні вигадані імена. Знаєш, Алісі так і не вдалося переконати Капелюшника в тому, що демократію не можна плутати з концертом бажань.

 

Діана побігла до своїх іграшок. А ми з мамою продовжили чаювання.

 

Демократія в перекладі означає “влада народу”. А народ – це не тільки Капелюшник та Шалений Заєць. У кожного є своя думка, свої бажання, частково не розумні і не далекоглядні. Тож демократію слід ще й організувати. Неймовірно, але людство давно цим займається і досягло певних успіхів на цій ниві.

Найдавніша форма демократії – це пряма демократія, коли рішення ухвалюються безпосередньо народом. Наприклад, у процесі референдуму більшостю голосів.

 

Швейцарія – унікальний зразок дії прямої демократії. Звичайно ж, не в чистому її вигляді. Тут на всіх рівнях – муніципалітет, кантон, федерація – багато серйозних рішень ухвалюється шляхом голосування на референдумі. З 2021 по 2023 рік на федеральному рівні проводилося 8 референдумів, на яких швейцарці висловлювалися з 27 питань.

 

– А знаєш, у березні 2018 року швейцарці проголосували проти (!) скасування зборів на фінансування суспільного мовника!

– Тобто вони хочуть далі сплачувати податок на телебачення? Невже таке може бути? – здивувалась племінниця.

– Швейцарці – не капелюшники, – відповіла я. – А от у червні 2016 року швейцарці проголосували проти запровадження безумовного базового доходу. Це коли кожен одержує певні гроші просто так, не працюючи.

– Я думаю, що в будь-якій іншій країні мешканці не відмовились би від дармових грошей.

– Ти маєш рацію. У Швейцарії так мало капелюшників, як ніде у світі. В іншій країні скасували би усі податки та збори, і нація вимерла би через відсутність медицини, освіти, доріг та армії.

 

Ось візьмемо Велику Британію з її референдумом про вихід із Європейського Союзу. Люди начиталися в інтернеті, що членство в Європейському Союзі коштує дорого, і, отже, воно їм не потрібне. З результатом в 52 відсотки перемогла відповідь про вихід з ЄС. Після референдуму фахівці прийшли до висновку, що в ЄС було би таки вигідніше. Тим часом величезні гроші на референдум та на підготовку необхідних нормативів вже були витрачені. Рішення референдуму треба було виконувати.

 

Вся справа в тому, що членство в Європейському Союзі має плюси і мінуси, і зважити їх можуть лише фахівці. Ось ми й підійшли до висновку, що пряма демократія небезпечна для прийняття складних рішень. Бо людей можна схилити рекламою і маніпулятивними статтями напередодні референдуму до певної думки. В результаті прийняте рішення виявиться необдуманим і неправильним.

 

Німецька демократія є репрезентативною, тобто представницькою. Виборці обирають депутатів, на яких згодом лягають обов’язки щодо керування країною. Тобто люди делегують владу обраним фахівцям. Німецькі виборці не можуть відкликати депутата. Як і ті, що пливуть на кораблі, не можуть відмовитись від капітана. Потрібно почекати, коли корабель допливе до наступних виборів, та для подальшої подорожі обрати іншого капітана. Тут можуть статися, звісно, неприємні сюрпризи, якщо більшість виборців обрала капітана, який тобі не подобається. Або якщо ти сама проголосувала за партію одного капітана, а на корабель потрапив за партійним списком і його колега, якого ти би не хотіла бачити на кораблі. Та, на жаль, такі правила.

 

Ти можеш ходити на зустріч із депутатом, висловлювати чи писати йому свої думки, але у своїй діяльності він залишається незалежним і ухвалює рішення так, як він сам це бачить. Він – фахівець. Ти обираєш фахівця, тому що розумієш: обирати потрібно не добрих або постраждалих, а розумних та здатних керувати.

 

Буває й таке: кандидат у депутати пояснює, як він бачить те чи інше політичне питання, наприклад, про вжиття заходів, які призводять до здешевлення орендної плати за житло. Ти поділяєш його думку, голосуєш за нього, він проходить до парламенту, але приймається інше рішення. Так іноді відбувається, бо окрім твого депутата у парламенті є ще й інші депутати, які бачать це питання по-іншому. У всій Німеччині немає людини, яка може керувати державою одноосібно.

 

В Україні переважає форма репрезентативної демократії. Але й пряма демократія надається можливістю проводити референдуми на місцевому та державному рівні. Як відомо, під час інформаційних війн виборцями легко маніпулювати. За допомогою вдалої медійної картинки можна налаштувати їх проти одного рішення на користь іншого. У 2012 році колишній президент-зрадник Янукович продавив через Верховну Раду прийняття Закону “Про всеукраїнський референдум”. Відповідно до цього закону розширився, порівняно з чинною Конституцією, перелік питань, з яких можна було би проводити референдуми, аж до голосування за повний текст Конституції. У квітні 2018 року Конституційний суд України визнав цей закон неконституційним, чим захистив Україну від проведення “хитрих” референдумів, через які планувалося легітимізувати маніпулятивні рішення.

 

– З Алісою все так зрозуміло, – зауважила племінниця. – Я раніше не знала про це і навіть не цікавилась.

– Тепер ти в Німеччині. А тут люди зазвичай цікавляться політикою та суспільним життям. Звикай!